Олександр Шовковський «По той бік медалі»

Олександр Шовковський

«Я мріяв грати у футбол. І моя мрія здійснилася!»

Автор: Шульженко Анна

В українському спорті взагалі та футболі зокрема важко знайти людину, якій випало б стільки ж народної любові. Повні стадіони шанувальників збиралися аби побачити його: голкіпера «Динамо», який вийшов на третє місце у світовій історії футболу за кількістю золотих медалей національного чемпіонства, абсолютного рекордсмена “Динамо-Київ” за кількістю зіграних матчів, першого воротаря в історії, який на чемпіонатах світу в серії післяматчевих пенальті не пропустив жодного м’яча, капітана біло-синіх, «завжди першого»  — Олександра Шовковського.

У кінці 90-х — початку 2000-х  у країні, яка тільки-но почала свій незалежний шлях, виник великий запит на нових героїв. Кінозали, театри, стадіони стали найбільш відвідуваними місцями українців. Популярність кращих футболістів можна було порівняти лише з популярністю кінозірок, причому невідомо на чию користь було б таке порівняння.

Та от одна майбутня зірка українського футболу могла так і не запалати. Батьки до останнього чекали на дівчинку: за всіма ознаками в родині Ольги Корніївни та Володимира Станіславовича Шовковських мала народитися донька Наталя. Проте, 2 січня 1975 року народився хлопчик — Сашко, який, як зізнається мати спортсмена, почав грати у футбол ще в утробі. Свій перший крок у великий спорт Сашко зробив у шість років, самостійно прийшовши у шкільний гурток «Чайка». Сім’я Олександра поставилися до захоплення сина футболом не надто серйозно: хіба чимало хлопчаків ганяють м’яч? Проте, забороняти не стали.

Фортуна, про яку з посмішкою згадує Шовковський, почала дарувати знакові моменти ще задовго до того, як про воротаря дізнався весь світ. Тоді, на посвяту маленьких хлопчаків у команду київського Динамо, приїхали відомі спортсмени Леонід Буряк та Олексій Михайличенко, які нагороджували усіх шоколадними медалями. Та чомусь, єдина медаль з футболістом дісталася саме юному Олександру.

Переломний момент

Це був далекий 1985 рік. Тоді Шовковський навчався у 4 класі. Батьки і гадки не мали про те, що їх син так сильно мріє про великий футбол, поки, одного разу,  Сашко не повернуся додому, і не поставив усіх перед фактом, що залишається на повторне навчання у молодшій школі, лише б потратипи у футбольний спецклас 170-ї київської школи. Довго вагаючись, сім’я пішла на зустріч сину, але попередила про серйозність та відповідальність такого вчинку, адже кар’єра спортсмена починається дуже рано і не завжди може стати успішною.

Одразу великий талант СаШо не було видно, його тільки-но поставили на позицію воротаря, з якою хлопчик ще довго був не згодний. Юні партнери по команді навіть кепкували з часто невдалих спортивних кроків Шовковського. Проте, Олександр не здавався, і ця спортивна непохитність стала ключем до успіху майбутнього майстра шкіряного м’яча, а чудові природні дані, розвинені завдяки працьовитості та серйозному ставленню до тренувального процесу, забезпечили йому напрочуд довгу спортивну кар’єру.

«Ось і народився великий воротар»

Як згадують батьки Шовковського, на турнірі у Києві, Анатолій Миколайович Крощенко поставив Олександра на  ворота. Перед грою тренер сказав хлопцю: “Сьогодні або народжується новий воротар, або помирає”. Погода на гру не розраховувала: було холодно, та йшов неабиякий дощ, через що перед воротами утворилася величезна калюжа. У відповідальний момент Сашко не коливаючись ні секунди стрибнув туди і врятував команду. Увесь мокрий та брудний, він підвів очі на тренера, а той посміхнувшись мовив до батьків: “Ось і народився великий воротар”.

Шкільні роки

У шкільні роки улюбленим предметом хлопця була українська мова і література. Як згадує сам Олександр, якщо приходив не підготовленим, то все одно встигав вивчити матеріал через щасливу вдачу першої літери прізвища у кінці списку.

Першою книгою, яка вплинула на великого спортсмена, став роман “Два капітани”. Потім він дуже захоплювався Джеком Лондоном та багато разів перечитував його твори. У третьому класі вчителька задала дітлахам написати твір на вільну тему про улюблену іграшку. Звичайно, Олександр написав про свій м’яч, з яким не розлучався ні на хвилину. Їх спільні пригоди і розмови вразили тоді не тільки вчительку, а й батьків.

Дебют

Свою дебютну гру за «біло-синіх» Олександр провів у березні 1994 року, ставши наймолодшим воротарем в історії першої команди «Динамо Київ». В цьому ж році молодий голкіпер одягнув футболку національної збірної. Дев’ятнадцятирічний хлопець одразу ж спробував смак перемоги — чемпіонське шампанське, від якого вже не хотів відмовлятися. В його подальшій кар’єрі були злети та падіння, перемоги та поразки, проте увесь час він залишався вірним рідному клубу.

Кар’єра

Однією із перших ообистісних вершин стала національна нагорода — Орден «За заслуги» ІІІ ступеня у 1995 році, яку вручили Олександру та ще кільком гравцям Динамо за вихід у півфінал Ліги чемпіонів. Молодий воротар купався у променях слави та всенародної любові: масштабні чемпіонати, переповнені стадіони прихильників, великі гроші.

У кінці 1999 року Шовковський потрапив у список 50-ти номінантів на «Золотий м’яч» від «France Football» — перший і останній раз у своїй біографії. Жоден інший український воротар ще не піднімався так високо. Усе різко змінилося у 1999 році, коли Олександр почав допускати багато помилок, часто травмувався. Зловісний гол у Любляні, у першому матчі  плей-офф відбору на Євро-2000, забитий словенцем Арчімовичем трохи було не призіві до завершення кар’єри СаШо. Як згадує футболіст, тоді від нього відвернулися усі: вболівальники, друзі, команда. Розпалася сім’я. Психологічний стан не давав можливості продовжувати займатися улюбленою справою.

Віру в себе повернула майбутня дружина Ольга Альонова, прочитавши Шовковському 11 слів із випадково знайденої книги: «Жодне бажання не дається нам без сили дозволяючої втілити це у життя». Цей вислів Олександр взяв собі за девіз. Життєва практика підкріпилася теорією — Олександр почав надихатися східною філософією. З кожним кроком Олександр ставав все мудріше та впевненіше як гравець, що не могло не радувати тренерів та вболівальників. Поступово футболіст повернув собі статус першого номера. Відмінно виглядав він і у збірній України.

Мундіаль

У 2006 році вся Україна святкувала вихід національної дружини на дебютний для країни Чемпіонат світу. Під керівництвом володаря «Золотого м’яча» Олега Блохіна збірна посіла перше місце у відбірковому турнірі і вирушила у Німеччину. Апогеєм виступу Олександра Шовковського стала стадія 1/8, де у серії післяматчевих пенальті український голкіпер став першим в історії світового футболу, який не пропустив жодного голу. Багато в чому завдяки відмінній реакції Шовковського українська команда пробилась в 1/4 Чемпіонату світу. Минуло більше 10 років, а цей успіх досі залишається найвищим в історії українського футболу.

За свою футбольну кар’єру він 14 разів ставав Чемпіоном України (1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2003, 2004, 2007, 2009, 2015 і 2016 років); 11 разів був володарем Кубку України ( 1993, 1996, 1998, 1999, 2000, 2003, 2005, 2006, 2007, 2014 и 2015 років) та 6 разів Володарем суперкубку (2004, 2006, 2007, 2009, 2011 і 2016 років); був кращим воротарем України більш ніж 10 разів.

Студентські будні спортивного життя

Одразу ж після школи Сашко вступив до Інституту харчової промисловості та в перспективі мав стати головним інженером. Проте, зірки зійшлися так, що на першу сесію піти не вдалося: хлопця терміново викликали в “Динамо”.

Другою, вже успішною спробою став вступ на факультет журналістики у 2001 році. Як зізнається зараз колишній динамівець, не без впливу його колишньої дружини — Власти Шовковської-Фірсової. Але, вирішальним тоді стало знайомство з директором Інституту журналістики Анатолієм Москаленко, який іноді супроводжував “Динамо-Київ” на єврокубкові матчі. “Він міг з легкістю закохати у журналістику будь-кого, і одного разу, жартуючи, сказав: “Є одна дуже давня професія.., але журналістика ще старша”.

За словами Олександра, більшість екзаменів здавав на загальних засадах, але були такі, що вдалося отримати за автограф або розповіді про футбол. Дипломну роботу захистив у 2006 році на тему: “Інформаційна підтримка сайту Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка”. На запитання про те, чому футболіст не продовжив журналістську кар’єру, Олександр віджартовується: “Журналіст Шовковський так гарно знає футболіста Шовковського, що їм було б не цікаво розмовляти”.

Благодійність

Мало хто знає Олександра з цього боку. Він і сам не любить поширюватися на цю тему, пояснюючи, що у благодійності немає місця для публічності. Проте, як все ж таки вдалося дізнатися, восени 2014 року, екс-дружина воротаря Ольга Альонова ініціювала благодійну акцію з метою допомоги знедоленим дітям. Тоді її підтримали дружини інших відомих футболістів: Інна Ярмоленко, Наталя Рибка, Анна Кравець, Сніжана Гармаш, Марія Гусєва та інші.

Серед тогорічних лотів були не тільки футболки та м’ячі із автографами спортсменів, а й можливість супроводжувати голкіпера Шовковського під час виходу на гру, сертифікат на десять пенальті іншому воротарю київського Динамо Олександру Рибці, тренування з півзахисником Романом Безусом та тренування для дитини з Артемом Кравцем. Ще одним лотом стало придбання трофєїв Олександра Шовковского: футбольних рукавичок та ігрової футболки з переможного матчу в Єврокубку. До речі, найбільшу суму виручили саме з цього комплекту. Щасливим володарем став зірковий колега із донецького «Шахтаря» Олександр Кучер, який не пожалкував викласти за речі колеги 110000 гривень. Всього за аукціон було зібрано більше 200000 грн., які Ольга та Олександр передали до дитячого будинку «Берізка» Київської області, перинатального відділення Боярської міської лікарні та у відділення нейрохірургії дитячого віку Інституту нейрохірургії.

Влітку 2016 року Олександр продовжив акцію та знову передав свою ігрову футболку на благодійний аукціон за для допомоги смертельно хворому дванадцятирічному шанувальнику «Динамо» Юрію Штрикулі. Тоді вдалося зібрати близько сорока тисяч гривень, що суттєво збільшили шанси хлопчика на одужання.

Незнайомий знайомий Шовковський

Вейкбордінг, баскетбол, дайвінг, байкерство, захоплення зимовими екстремальними видами спорту, спів — це далеко не вичерпний список уподобань футболіста. За численними контрактами спортсмена більшість його хоббі відходило на задній план, адже вони збільшували шанси травмувань.

Наприклад, одним з численних захоплень Шовковського є дайвінг. Відомо, що Олександр підкоряв глибини біля берегів Таїланду, острова Санта-Лючія (Кариби) і занурювався поблизу Мальдівських островів в Індійському океані. Максимальна глибина, на яку спускався воротар «Динамо» — трохи більше тридцяти метрів. Ще однією небезпечною забавкою голкіпера є байк «Harley-Davidson».

До речі, крім численних титулів і спортивних нагород, Шовковський є орденоносцем. У 1999 році він став кавалером ордена «За заслуги» III ступеня. Через сім років Олександр був удостоєний ордена «За мужність» II ступеня.

Я вважаю себе щасливою людиною. Те, що я любив; те, що ця любов росла зі мною на протязі всього життя, врешті решт переросла в мою роботу. Я не ходив на роботу жодного дня. Футбол — це і було моє життя”.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Close